Teniatyska


Pamięci teniatyszczanina Iwana Huka (10.12.1922 – 13.07.2010)

ТЕНЕТИСЬКА – do 1947 r. wieś ukraińska w powiecie Tomaszów Lubelski. Według Wołodymyra Kubijowicza w 1939 r. liczyła 1510 mieszkańców, w tym 1420 Ukraińców, 5 Polaków, 55 rzymskich katolików posługujących się na co dzień językiem ukraińskim (tzw. łacinników) i 30 Żydów [Kubijowicz, 65].

HISTORIA
Nazwa Teniatyska po raz pierwszy wzmiankowana jest w dokumentach historycznych w 1422 r., kiedy młyn Teniatyszcze i kniastwo lubyckie zostały nadane Jakubowi i Milczkowi będących Wołochami. A jako wieś wołoska (ruska?) występuje w dokumentach w 1472 r. [Janeczek, 150].
Źródła pisane podają m.in takie formy brzmieniowe tej nazwy: w 1531 r. – Teniatyszcza, w 1587 r. – Teniatyska, 1679 r. – Tenetyszcze, 1744 r. – Tenetyska, 1859 r. – Tyniatysko, 1893 r. – Tyniatyska, Teniatyska [Koper, 91].
WIEK XIX
Według schematyzmu greckokatolickiej eparchii przemyskiej z 1879 r. do parafii tego wyznania w Teniatyskach, wymienianych jako Тенетиска/Tyniatyska, należało 472 wiernych, a w należących do niej Potokach 81 wiernych. Parafia należała do dekanatu w Poteliczu. Metryki parafialne prowadzone były od 1760 r.

Według schematyzmu greckokatolickiej eparchii przemyskiej z 1928 r. parafia teniatyska należąca do dekanatu w Rawie Ruskiej liczyła wtedy 1300 osób. Oprócz nich we wsi zamieszkiwało 35 osób wyznania rzymskokatolickiego i 20 Żydów. We wsi działała czytelnia „Proswity”, Bractwo Panienek Najświętszej Marii Panny. W trzyklasowej szkole utrakwistycznej uczyło się 150 uczniów. Proboszczem był w tym czasie ks. Teodozy Hrynyk, patronat wakował; diakiem był Andrij Hylius, który nie ukończył szkoły diakowskiej.
W dniu 3 marca 1946 r. w ramach terrorystycznej akcji deportacyjnej prowadzonej przez Wojsko Polskie na stację załadowczą w Lubyczy Królewskiej żołnierze polscy przywieźli pierwszych złapanych mieszkańców Teniatysk. Prawdopodobnie niektórzy z nich znaleźli się w transporcie, który ze 125 rodzinami odjechał do Rawy Ruskiej w dniu 5 marca 1946 r. [Pisuliński, 432-433]. W dniu 15 lub 16 marca 1946 r. wieś podpaliła i zrabowała grupa polskich cywili z Bełżca i okolic, w wyniku czego spłonęła prawie połowa zabudowań [Pisuliński, 433; Huk,106]. W trakcie akcji pod kryptonimem „Wisła” w dniach 21-25 czerwca 1947 r. Wojsko Polskie deportowało z Teniatysk na Ziemie Zachodnie 139 Ukraińców, pozostawiając we wsi 109 osób [Misiło, 423], jednak 27 czerwca większość z nich podzieliła los tych pierwszych [Huk, 130].

TEKSTY
Teniatyska w SGKP
Tyniatyska (al. Tcniatyska) z Potokiem, wś, pow. rawski, 12 klm. na płn.-zach.
od Rawy Ruskiej (sąd pow.), 4 klm. na płd.-wsch. od st. kol. i urz. poczt. w
Lubyozy Królewskiej. Na płn. Ruda Zurawiecka (cześć Żurawiec), na wsch.
Machnów i Mosty Małe, na płd.-wsch. Mosty Małe, na płd. Siedliska, na
płd.—zacb. Werehrata, na zach. Lubycza Królewska. Środkiem obszaru płynie
Sołokija. W jej dolinie leża, zabudowania, na płd. od nich wś Potok, a dalej
na. płd.-zach. przys. Puńki. Wzn. na płn. 265 mt., w środku 242, na płd. 237,
na płd.-zach. 292 mt. Własn. więk. ma roli or. 246, łąk i ogr. 36, past. 7,
lasu 874 mr.; wł. mn. roli or. 1203, łąk i ogr. 109, past. 252, lasu 238 mr. W
r. 1880 było 159 dm., 794 mk. w gminie; 5 dm., 21 mk. na obszarze dwors. (765
gr.-kat., 25 rz.-kat., 25 izr.; 788 Rusinów, 9 Polaków, 18 Niemców). Par.
rz.-kat. w Rawie Ruskiej, gr.—kat. w miejscu, dek. potylicki. We wsi jest
cerkiew drewniana, zbudowana w r. 1754, p. W. św. Dymitra. Metryki sięgają r.
1760. Za czasów Rzpltej należała wś do dóbr krzesłowych wojew. bełzkiego. W
lustracyi z 1766 r. (Rkp. Ossol., Nr. 2835, str. 7) czytamy: „W tej wsi jest
pół łanu wybranicckiego, na którym siedzący Iwan i Hryć Pilipowiczc, bracia,
Semko i Fedko Pilipowieze, także bracia rodzeni, tudzież Dacko, Iwan i Hryć
Pilipowiczc reproduxerunt przywilej approbationis Augusta III w Warszawie d. 11
sierpnia r. 1744 na półłanki dwa, jeden w Tenetyskach a drugi w Jurowie Ilkowi
i Wasylowi Pilipom dany. Przeto przychylając sie do tego przywileju i prawa
anni 1676, zakazującego więcej nad czterech sołtysów na łanie zostawania, Iwana
i Krycia Pilipowiczów, braci, Semka i Fedka, także braci rodzonych, jako
sukcessorów i synów niegdy sołtysów wyżej wyrażonych przy obydwu półłankach
zachowujemy i płacenie łanowego corocznie po zł. 100, zaczynając od raty
marcowej, przy kwarcie po zł. 50, naznaczamy dwiema ratami. A zaś Dacka Iwana i
Hrycia Filipowiczów, nad opis prawa zostających, w poddaństwo JW. Wojewody
poddajemy. A że w Jurowie gromada bez żadnego prawa półłanek do gruntów
gromadzkich przyłączyła i chociaż ten półłnnck pod sobą trzymając corocznie zł.
50 łanowego wypłaca, jednakże żadnego jus petondi nie pokłada, a sołtysi
dopominejac się przywrócenia półłanku, wyżej wymieniony przywilej reponują,
więc przychylając sie do konstytucyi na sejmie 1647 o łanach wybranieckich
postanowionej, ten półłanek sukcessorom sołtysów uprzywilejowanych przysadzamy
i w poscsyą ich podajemy, przykazujac, aby poddani wsi Jurowa, na tym gruncie
siedzący, budynki wszelkie in spatio trzech ćwierci roku ab actu praesenti na
grunta gromadzkie poprzenosili, liberam collectionem zbóż ozimych i jarych im
pozwalając. Gruntów także pod przepadkiem dni roboczych i nasienia więcej
zasiewać nie ważyli sie, sołtysem zasiania tego półłanku pod winami na
sprzeciwiających sie prawu opisanemi nie bronili, do czego JW. Cetner, wojewoda
bełzki, jako posessor tych dóbr, tak do ustąpienia z półłanków, jako i
przeniesienia budynków adigerema. Których to budynków jeżeli w czasie
naznaczonym nie przeniosą, sołtysem dostać się maja, a sołtysi żadnej przedaży,
zamiany, i cessyi sine consensu S. R. M. na rezygnującego sub poenis a
nabywającego utrata wybraniectwa czynić nie mają. Osiadłośó tej wsi i
powinności. W tej wsi poddanych z mielnikami jest 61. Pańszczyzny żadnej nie
robią tylko mielnicę na tydzień po dniu jednym z siekiera odbywaja, swym
kosztem młyn naprawiają, i wieprzów 3 karmią. Poddani zaś sume 1450 zł. ogółem
dwoma ratami po połowie wypłacają. Oprócz tego z grantów zł. 200 co rok
oddawaja. Osepu owsa korcy 10 miary bełzkiej, jałowicę jedne i każdy po dwie
kury daje; karczmę swym kosztem reparuja. Pola dworskiego w tej wsi nie ma,
tylko łąk dwie, jedna na Bałaszach na kos 20, druga na Ohydnym na kos 10.
Intrata ze wsi T. przez lat 3 co rok takowa: Czynszu ogółem dwiema ratami na
święto Trzech Króli i św. Jan à 725 zł. = 1450 zł. Za grunta, które nie wchodzą
do pomiaru, zł. 200; za jałowiec i kury zł. 60 gr. 28; od mielników za dni
siekierą odbywane 200 à gr. 12 := 83 zł. 6 gr. Owsa osepu korcy 10, ćwierci
vero 40 à zł. 4 = 160 zł. Za ukarmienie wieprzów 3, z kamieni 3 od mielników a
16 zł. =: 48 zł. Summa prowentu rocznego 2002 zł. 4 gr. [SGKP, Tom XII, s. 709-710 – podał S. Gal].

FOTOGRAFIE WSPÓŁCZESNE
Wszystkie fotografie współczesne wykonane zostały w 2011 r.

CERKIEW
Pierwsza wzmianka o cerkwi teniatyskiej posiada metrykę z 1578 r. Świątynia drewniana pod wezwaniem św. Męczennika Dymitra, które pozostałości widoczne są niżej, została zbudowana w 1754 r. W latach 70. XX w. jej patronem był Wołodymyr Czechowicz.


CMENTARZ przycerkiewny
Założony najpóźniej w połowie XVIII w., okalał ze wszystkich stron cerkiew, czynny do końca XIX w., o powierzchni ok. 0,4 ha. Zachowało się ponad 10 krzyży kamiennych roboty bruśnieńskiej, być może XVIII-wiecznych, niektóre mogą spoczywać w ziemi; oprócz inskrypcji Ту спочиває Олена Гук 1853 pozostałe inskrypcje w większości nieczytelne. Wyróżniają się pozostałości przewróconego nagrobka figuralnego na mogile Karoliny z Lubańskich Woronieckiej (zm. 07.06.1838 r.). Obok wejścia do cerkwi na terenie cmentarza stała dzwonnica drewniana z 1754 r. Po przeniesieniu w 1988 r. znajduje się na cmentarzu w Lubyczy Kniaziach (przedwojenna Lubycza Kameralna).

KRZYŻ Jaworskich

KRZYŻE przydrożne

ZABUDOWA

MOST
Współczesny most na rzece Sołokii wskazuje miejsce, gdzie latem 1947 r., pod starym mostem, rozegrał się dramat żołnierzy z kompanii Ukraińskiej Powstańczej Armii pod dowództwem Mychajły Szymańskiego, ps. „Szum”. Na prawym brzegu rzeki pod mostem wcześniej istniała kryjówka, drogę do której żołnierzom polskim wskazał chłopiec o nazwisku Mykoła Grech. W celu wywabienia czterech powstańców żołnierze wysłali ku jej włazowi torturowanego wcześniej Mychajłę Rawłyka, jednak ten zamiast zachęcać powstańców do poddania się poprosił ich, by go zastrzelili. Zginęli wszyscy. Ciała żołnierzy UPA przewiezione zostały następnie do Żurawiec, dalsze losy nieznane. Zwłoki M. Rawłyka został przewiezione z Żurawiec i pochowane na cmentarzu w Teniatyskach.

Przysiółek POTOKI
Potoki leżą 1 kilometr na północ od Teniatysk. Wg Schematyzmu z 1878 r. należało do nich 81 grekokatolików. Przysiółek istnieje do dziś.

KAPLICZKA
Murowana kapliczka ku czci Matki Boskiej na przysiółku Potoki po lewej drogi Lubycza Królewska – Hrebenne. Wzniesiona na pamiątkę objawienia NMP nieopodal cudownego źródełka. Zniszczona przez ludność wyznania rzymskokatolickiego po 1947 r., dotychczas pozbawiona opieki konserwatorskiej i ludzkiej.

CMENTARZ
Część I
Ulokowany ok. 50 metrów na południe od starego cmentarza przycerkiewnego. Założony w połowie XIX w. Najstarszy zachowany nagrobek pochodzi z 1872 r. [Kawałko, 127] Czynny do 1947 r., po zniszczeniu parafii greckokatolickiej wykorzystywany jako miejsce nielicznych pochówków.
Ze względu na wielką powierzchnię zajmowaną przez cmentarz greckokatolicki w Teniatyskach jego stan dokumentowany jest przez trzy galerie fotografii. Pierwsza przedstawia nagrobki i krzyże w dolnej części cmentarza, począwszy do bramy naprzeciw wzniesienia cerkiewnego po początek najwyższego miejsca cmentarza po jego prawej stronie.

Część II
Galeria przedstawia nagrobki i krzyże w najwyższej części cmentarza i w jego części środkowej.

Część III
Galeria przedstawia nagrobki i krzyże w drugiej połowie cmentarza, za wzniesieniem.

Prośba o ewentualny kontakt i informacje o Wasylu Fedyńskim ps. „Szram”, który zginął pod Teniatyskami w 1947 r.:

Володимир Мороз

Окружний референт СБ ОУН “Шрам”

Василя Фединського знали як націоналіста на рідній Мостищині, як сотенного і курінного командира Української Повстанської Армії на Дрогобиччині, як члена штабу воєнної округи УПА “Сян” на Перемищині і як окружного референта Служби безпеки ОУН на Любачівщині. Здебільшого – лише за псевдонімами “Павук” і “Шрам”. Але докладна біографія Василя Фединського залишається невідомою.
Народився він 14 квітня 1914 р. у Гусакові на Мостищині (тепер село в Мостиському р-ні Львівської обл.) в родині Івана та Марії Фединських. Після отримання народної освіти навчався ремеслу і здобув фах бронзівника. З Гусакова походив власник відомої львівської ливарні у Львові Михайло Брилинський. У міжвоєнному Львові на вул. Вірменській, 25 та пл. Ринок, 9 діяла бронзівнича майстерня церковних і галантерейних виборів Степана Фединського. Бронзівником у Львові працював і Йосип Фединський. Обоє вони належали до головного виділу Товариства українських ремісників, промисловців і торговців “Зоря”. Ймовірно, що саме за їх сприяння отримав свій фах і Василь Фединський. Деякий час навчався у майстра Кузьмича і винаймав помешкання на вул. Генінга, 8 (тепер вул. Харківська).
Ймовірно, вже у Львові В. Фединський встановив контакт із ОУН і став її членом. Був затриманий і суджений у справі підготовки планованого атентату на куратора Львівської шкільної округи Єжи Ґадомського – одного із основних полонізаторів української молоді. Його знищення мало стати кульмінацією масштабної шкільної акції ОУН. Ґадомського пильно стерегли два–три агенти поліції, яким 27 вересня 1933 р. вдалося зірвати спробу замаху. Один із них, Міхал Тендай, був поранений. Бойовик ОУН Северин Мада втік, проте ще цієї ж ночі був затриманий. В нього вилучено три револьвери та дві гранати. Невдовзі на Станиславівщині за зізнаннями атентатника затримали Олександра Луцького, його організаційного зверхника атентатника.
На підставі зробленого С. Мадою опису невідомого спільника арештували В. Фединського. Це сталося 8 жовтня у Мостиськах по дорозі до Гусакова з клунком, де серед особистих речей вилучена нелегальна література ОУН (два примірника “Сурми”, два – “Юнака”, по одному – “Бюлетеню” та “Розбудови нації”), а також форма для виготовлення відзнак-тризубів.
У помешканні В. Фединського на вул. Генінга, 8 зроблено 10 жовтня обшук і знайдено 500 г вибухівки (екразит, змішаний з нітрогліцерином) та відзнаки-тризуби, які нібито виготовляв В. Медвідь. При цьому затримано 10 осіб, більшість яких звільнено, за винятком Василя Медведя та Юліана Іванчука, в якому впізнано одного зі спільників С. Мади. Насправді всі вони, судячи із зізнань свідків, ймовірно, не мали стосунку до підготовки цього атентату.
Северина Маду наглий суд вже 25 жовтня 1933 р. за спробу вбивства агента поліції засудив до довічного ув’язнення. Згодом у Львові відбувся судовий процес у справі підготовки замаху на куратора Ґадомського. Він тривав від 3 до 6 липня 1934 р. Всіх затриманих обвинувачено у державній зраді, Ю. Іванчука та С. Маду – за намір вбити Ґадомського, Ю. Іванчука та В. Медведя – за переховування вибухівки, а В. Фединського – за переховування нелегальних видань. Всі, крім С. Мади, свою вину заперечили. Зокрема, про екразит стверджували, що знайшли його під час прогулянки в парку на Кайзервальді і подумали, що це мармелад. Нелегальну літературу В. Фединський нібито знайшов на Личаківському цвинтарі, а забрав її зі Львова додому, бо, нібито, планував знищити.
Захищав В. Фединського, Ю. Іванчука та В. Медведя відомий український адвокат Степан Шухевич. Він, до речі, теж був замішаний, хоч і несвідомо, до підготовки замаху на Ґадомського. В той час практикантом у С. Шухевича працював Богдан Підгайний, бойовий референт крайової екзекутиви ОУН. Саме він організував атентат і кілька разів запрошував відомого адвоката, як прикриття, на каву до готелю “Жоржа” для того, щоб добре запам’ятати на вигляд Ґадомського, тамтешнього завсідника, і вивчити його звички і графік.
Присяглі на процесі підтвердили всі пункти обвинувачення, лише заперечили державну зраду та членство в ОУН В. Фединського. На підставі цього голова трибуналу озвучив вирок, за яким Ю. Іванчук засуджений 15 років ув’язнення, С. Мада – 12 (це в додаток до довічної тюрми, яку він отримав раніше), О. Луцький – 6, В. Медвідь – 5. Всі вони також позбавлені громадянських прав на 10 років. Натомість В. Фединський отримав досить м’який вирок. За зберігання нелегальної літератури він засуджений до 2 років ув’язнення. Всім зараховано слідчий арешт.
Відбував покарання В. Фединський у Львові (ймовірно, в’язниця “Бригідки”). Вийшов на волю, ймовірно, у жовтні 1935 р. Після цього далі працював бронзівником у Львові, не пориваючи праці в ОУН. Як фахівець, ймовірно, мав справу з ремонтом зброї. Спільно з Іваном Кошиком винаймав помешкання на вул. Антонія, 3 (тепер вул. М. Заньковецької) у Володимира Синиці.
Після бойової акції в Гаях під Львовом польська поліція провела масові арешти всіх підозрюваних в приналежності до ОУН. І хоча справжніх виконавців виявлено не було, до тюрми потрапили багато діячів організації (Василь Турковський, Петро Федорів, Петро Олійник, Євстахій Музика та ін.) Серед них був і В. Фединський, якого затримали 4 листопада 1938 р. о 20.25 на пл. Домініканській (тепер пл. Музейна). У нього вилучено зарядженими три автоматичні пістолети (“Штейр” 8 мм, “Маузер” 7,65 мм і “Гішпан” 7,65). Під час обшуку в помешканні на Антонія, 3, у валізці В. Фединського знайдено гранату марки “Лемон”, 14 набоїв, форму для витискання тризубів, записки і кореспонденцію.
За твердженням поліції, В. Фединський за вказівкою окружного провідника ОУН П. Олійника (згодом відомий командир УПА на Волині як “Еней”) нібито передав невідомому на псевдо “Вік” револьвери і гранати, які використали під час нападу на поліційну станицю у Гаях. Суд у справі так і не відбувся через падіння польської держави із початком Другої світової війни.
Ймовірно, у вересні 1939 р. вийшов на волю і В. Фединський. Як більшість колишніх політв’язнів, щоб уникнути арешту радянськими карально-репресивними органами, перейшов за р. Сян – на територію, окуповану німцями. Можливо, служив в якійсь військовій формації, на кшталт воєнізованої охорони заводів (Веркшуц), куди масово подалися націоналісти, щоб отримати знання і досвід для подальшої збройної боротьби за українську державу. Коли з ініціативи ОУН навесні 1941 р. творився український легіон у німецькій армії – т. зв. Дружини українських націоналістів (ДУН) – В.Фединський потрапив до відомого батальйону “Нахтіґаль”. Відтак восени разом з його вояками перейшов до т. зв. “Шуцманшафтбатальйону-201”. В легіоні отримав підстаршинський ступінь.
Пiсля розформування ДУН в кінці 1942 р. В. Фединський, як і багато інших легіонів, легіонерів включився в роботу військової референтури ОУН. Він неодноразово відвідував у Львові призначеного у липні того ж року командира Української Народної Самооборони (УНС) Олександра Луцького-“Беркута” (з яким у 1934 р. разом сидів на лаві підсудних, а відтак служив у ДУН).
Ймовірно, В. Фединський працював по лінії УНС на Дрогобиччині, оскільки вже на початку 1944 р. очолював курінь УПА “ім. Кривоноса”, який базувався в околицях села Бандрів Нижньоустрицького повіту (УНС була перейменована в УПА-Захід в грудні 1943 р. – січні 1944 р.) Попередній командир, Антін Шкітак-“Омелян” (теж пістаршина ДУН), загинув 30 листопада під час бою із німцями під Недільною на Старосамбірщині. Є відомості, що тимчасово командування куренем тоді перебрав сотенний “Тиґрис”. Не виключено, що це псевдонім В. Фединського. Відповідно, можна припускати, що він в УНС командував сотнею куреня “ім. Кривоноса” (“Кривоніс 4, 5”), створеного у серпні 1943 р.
Курінь, яким командував “Павук”, в лютому 1944 р. інспектували член штабу УПА-Захід Василь Чижевський-“Демид” та новопризначений командир Дрогобицької Воєнної округи УПА “Маківка” Іван Белейович-“Дзвінчук”.
Через несприятливі обставини (погане забезпечення, брак повстанського досвіду у молодих відділах, сутички з німцями) курінь чисельно дуже зменшився і, ймовірно, тому був реорганізований у сотню УПА “Булава”. Її командиром від лютого 1944 р. був В. Фединський-“Павук”. Навесні відділ чисельно зріс і після Великодня (16 квітня) був розділений на дві неповні сотні: “Булава” (к-р Осип Урбан-“Рен”) і “Сурма” (к-р Михайло Фридер-“Нечай”). Ймовірно, В. Фединський якийсь час командував діями обох відділів, зокрема, в чистці їх і терену від ненадійних елементів. Але вже невдовзі “Павук” був переведений на Перемищину, в розпорядження штабу воєнної округи УПА “Сян”.
Конкретні обов’язки В. Фединського у штабі ВО “Сян” невідомі. Хтось називав його керівником жандармерії, хтось – інтендантом, хтось – керівником організаційно-мобілізаційного відділу. Можна припускати, що він виконував обов’язки старшини для доручення при командирові ВО “Сян” Якову Чорнієві-“Ударникові”-“Кулі”.
Також влітку 1944 р. “Павук” виконував обов’язки організаційно-мобілізаційного (військового) референта Перемиської округи ОУН, замінивши на цьому посту Василя Цебеняка-“Богдана”, скерованого на таку ж посаду у Лемківську округу. Зокрема, у червні “Павук” брав участь в нараді з активом Мостищини, де разом з обласним провідником Василем Галасою-“Зеноном” поставив завдання створення в повіті сотні УПА, її забезпечення зброєю, продовольством, одягом, медикаментами та медперсоналом. Повітовий провідник Василь Тропак-“Орест” це доручення виконав, залучивши до відділу членів ОУН та колишніх поліціянтів, один з яких, комендант станиці у Медиці, Володимир Щигельський-“Бурлака”, очолив новостворений підрозділ і повів його на початку липня на збірний пункт в Добромильщину, а відтак далі в Карпати.
Керівник штабу Володимир Павлик-“Ірка” зізнавав: “При штабе, вернее, лично при «Куле», находился некто «Паук» – настоящаяя фамилия Федочинский, служил при немецкой армии, лет 30, рост средний, большой нос, упитанность средняя, родом из Перемышлянского или Добромильского районов”. Згодом дещо змінив покази: “«Паук» по фамилии Федоркович или Федорович или Федочинский, точно не знаю. 38 лет, окружной по войсковой сетке Перемышльского округа, ниже среднего роста, блондин, нормального телосложения, горбоносый». Із свідчень В. Павлика також відомо, що як окружний військовик (оргмоб) “Павук” організував у червні 1944 р. військову школу на чолі з Михайлом Дудою-“Громенком”, яка згодом стала сотнею УПА, а сам “Громенко” – одним із найвідоміших бойових командирів.
Зв’язкова Ольга Мороз-“Малуша” згадувала “курінного Павука” (так його всі називали на Перемищині) як веселуна, який завжди жартував. Подавала такий його опис: середнього зросту, повний, кремезний, мав характерний великий дзьобатий ніс і темно-русяве волосся.
Базувався В. Фединський переважно на Мостищині, ймовірно, у рідному Гусакові або околиці. Після переходу радянсько-німецького фронту, а це сталося впродовж серпня 1944 р., командування ВО, зокрема і “Павук”, перебувало переважно в Перемиському повіті, в селах Ямна Горішня, Трійця і Тисова. Тут вкінці жовтня, відповідно до рішення “Зенона” та “Кулі”, з метою без втрат перебути зиму демобілізовано кілька відділів УПА (сотні “Дружинники 1” і “Дружинники 2”, а також рештки куреня к-ра “Євгена”). Безпосередньо демобілізацією від командування займався “Павук”.
На початку грудня 1944 р. у Ямній В. Фединський потрапив в облаву НКВД. Разом з іншими повстанцями він прийняв бій і відступив до лісу.
Командир ВО “Сян” Я. Чорній-“Ударник” не був задоволений працею В. Фединського і 20 листопада 1944 р. у звіті командуванню писав: “«Павук» зачинає показувати свої роги, думаю, що невдовзі відішлю його до диспозиції КВШ, бо має завеликі аспірації, але не до праці”.
Очевидно, це стало причиною нового призначення. Обласний провідник В. Галаса-“Зенон” на початку 1945 р. скерував його в Ярославську округу на пост військового референта (оргмоба). За твердженням окружного господарчого референта Корнеля Козенки-“Корнієнка”, Василь Фединський-“Павук” прибув на Ярославщину разом із Богданом Чупілем-“Беєм”, призначеним на пост референта служби здоров’я.
Навесні 1945 р. відбулася реорганізація підпілля на терені Закерзоння – українських земель, які опинилися в складі Польщі. Зокрема, Ярославщину і Любачівщину об’єднано в єдину ІІ округу. Її очолив Дмитро Дзьоба-“Сталь”, попередній окружний провідник Ярославщини.
На відміну від інших округ Закерзоння, ІІ округа мала тільки один надрайон (“Батурин”), а тому окружний провід одночасно виконував обов’язки надрайонного проводу. Через брак кадрів наприкінці червня 1945 р. В. Фединський, який в новому терені використовував псевдо “Шрам”, обійняв новий пост. Його тимчасово призначили виконувати обв’язки окружного (і, одночасно, надрайонного) референта Служби безпеки ОУН.
Для отримання відповідних знань, із двома помічниками він пройшов дев’ятиденний теоретичний вишкіл з практичним проведенням принагідних справ під керівництвом крайового референта СБ Петра Федоріва-“Дальнича” (з яким восени 1938 р. був ув’язнений у Львові в справі нападу на постерунок поліції в Гаях). Очевидно, що вони зналися з тих часів, бо згодом П. Федорів зізнавав на допитах, що “Шрам” мав прізвище Фединський, походив з міщанської родини, за фахом слюсар, перед війною працював у Львові у слюсарсько-механічній майстерні.
Тимчасове призначення залишилося постійним, оскільки не було кого поставити на це місце. Можна припускати, що працею “Шрама” опікувався сам “Дальнич”, який базувався на терені 5-го району ІІ округи, біля с. Монастир. Там само, переважно в околиці с. Любича-Князі, перебував і В. Фединський. У жовтні 1946 р. він навіть був закріплений уповноваженим окружного проводу в справах 5-го району, яким керував Теодор Ребіш-“Заруба”.
Петро Федорів-“Дальнич” усвідомлював недостатній фаховий рівень В. Фединського-“Шрама” і 25 листопада 1945 р. писав: “Виконує цю функцію тимчасово. Однак ця тимчасовість продовжується, бо немає ким заступити його. У справах безпеки визнається поверховно, мимо вказівок і поучень не видно в нього належного поступу у спеціялізації.”
Керівник редакційного звена крайового проводу Володимир Порендовський-“Гордій” стверджував, що “Шрам” був дуже обережним, через що його багато хто вважав боягузом. Також він зізнавав, що окружний провідник Микола Радейко-“Крим” вважав “Шрама” малоенергійним та нездібним.
Але були і позитивні результати, тому командир ВО “Сян” Мирослав Онишкевич у наказі ч. 2/46 від 23 травня 1946 р. подав вищому командуванню пропозицію підвищити “Шрама” до ступеня поручника. На жаль, рішення з цього питання невідоме. Згодом на допитах М. Онишкевич подав такий опис “Шрама”: зріст середній, щуплий, обличчя видовжене, ніс довгий, очі світлі, волосся темний блонд, зачесане догори, років близько 30.
Праця апарату служби безпеки у ІІ окрузі і надрайоні “Батурин” була поставлена на належному рівні. Терен по лінії СБ поділено на дві частини (їх ще також називали надрайонами, хоча ця назва була умовною). За першу, в яку входили 1-й, 2-й і 3-й райони, відповідав “Ялівець”-“Семен”, за другу, яка включала 4-й і 5-й райони – “Борис”. Згодом на місце “Бориса” призначений “Чубчик”, який ще користувався цифронімом “333”. Мав цифровий псевдонім – “44” і “444” – і сам В. Фединський. В кожному районі були призначені районні референти служби безпеки, в розпорядженні яких були боївки СБ на чолі з комендантами.
Загалом ІІ округа і надрайон “Батурин” охоплювала повністю Любачівський і Ярославський повіти за офіційним поділом, а також північну частину Перемиського повіту (села Валява, Грабовець, Кальників, Накло, Ниновичі, Поздяч, Сосниця, Стібно, Торки) та південно-східну частину Томашівського повіту (гміни Любича і Угнів, раніше вони входили до Равського повіту).
Крім праці по лінії СБ і опіки над 5-м районом, В. Фединський-“Шрам” також брав участь у переговорах з польським підпіллям. У квітні 1946 р. в лісі під Даганами він, “Чубчик”, “Заруба”, к-р районної боївки СБ Андрій Королько-“Сірко” та кущовий “Грім” провели зустріч із провідником польської підпільної організації “Вольносць і Нєзавіслосць” (ВіН) Стефаном Кобосем-“Вжосом”. В процесі розмови за двома літрами спирту і солониною всі напилися до напівпритомності. Відтак вночі “підготовлена” польська сторона пішла на переговори до крайового провідника Ярослава Старуха-“Стяга”, криївка якого знаходилася теж на території 5-го району, в лісі біля с. Монастир.
Польська влада навесні 1947 р. почала акцію “Вісла”, яка шляхом виселення українського населення на т. зв. “зємі одзискане” мала зачистити українську етнічну територію і знищити базу для повстанської боротьби ОУН і УПА. Терен був залитий підрозділами польського війська та уряду безпеки.
Відбувалися постійні облави, в одній із яких 14 вересня 1947 р. загинув і Василь Фединський-“Шрам”. Це сталося в лісі між селами Тенетиська і Любича Королівська. Близько 11-ї години вояки Війська польського виявили повстанську криївку і почали через отвори кидати туди гранати та пускати ракети. “Шрам” і “Заруба” палили документи, а також наказали розбити годинники, щоб вони не дісталися ворогові. “Сірко” пішов на пробій, викинувши дві гранати, але в цей час був вбитий. “Чубчик” вів вогонь з автомата МП. Від диму в бункері не стало чим дихати, а тому повстанці, щоб не потрапити живими в руки ворога, почали стрілятися. Відмовився це зробити тільки ординарець “Чубчика” Михайло Твердохліб-“Медвідь”, який вискочив з криївки і здався полякам. Всього ж у бункері загинули п’ятеро повстанців: “Шрам”, “Чубчик”, “Заруба”, “Сірко” і “Дунай” (ще один ординарець “Чубчика”). Поляки здобули кілька скринь архіву з цінними документами, зокрема, протоколами порозуміння АК з УПА, документами із зустрічі англійського журналіста з представниками українського і польського підпілля.

Кому відомі подробиці життя та діяльності Василя Фединського, його родини, соратників, боротьби ОУН і УПА на Мостищині, Перемищині, Дрогобиччині, Любачівщині, просимо писати на електронну адресу mrz@ukr.net або на адресу Руського Апокрифу.

15.11.2015 р.